Що таке лабіринтит і як це лікувати

Причини

Інша назва патології – внутрішній отит. Пряма причина хворобливого процесу – проникнення в анатомічні структури органів слуху патогенних бактерійних або вірусних агентів. Запальні процеси призводять до погіршення слуху, викликають запаморочення та інші неприємні прояви.

Існує безліч факторів, які можуть спровокувати розвиток внутрішнього отиту:

• Прогресування середнього отиту — просування процесу запалення всередину;
• Внутрішньочерепні пошкодження;
• Інфекційні ураження організму;
• Доброякісні пухлини, локалізовані в зоні органів слуху;
• Акустичні травми: звукові перевантаження, високочастотний звук, спрямований безпосередньо в вушне отвір.

Найбільш ймовірна причина лабиринтита, як свідчить медична статистика, це ускладнений перебіг середнього отиту. Недостатнє або неадекватне лікування призводить до поширення запалення вглиб вуха.

Така форма хвороби називається отогенний лабіринтит. Часто лабіринтит розвивається як ускладнення інфекційних хвороб іншої локалізації. Патогенні мікроорганізми потрапляють у внутрішнє вухо гематогенним шляхом (через кров).

Інфекційні хвороби, що провокують лабіринтит, це:

• Грип;
• Паротит (свинка);
• Сифіліс;
• Туберкульоз.

Дані недуги небезпечні самі по собі, а якщо вони супроводжуються ще й запалення внутрішнього вуха, лікування стає подвійно складним і тривалим. В таких випадках проводиться комплексна терапія – усувається основна патологія, потім проводять місцеву терапію внутрішнього вуха.

При захворюванні розвивається запалення в лабіринті – структурному елементі органу слуху. Цей анатомічний відділ виконує не тільки функцію слуху, але відповідає також за відчуття рівноваги. Ось чому під час захворювання у хворих виникають запаморочення і порушується просторова орієнтація.

Лабіринт локалізована в районі скроневої кістки і зсередини сусідить з барабанною порожниною, а зовні – зі слуховим отвором. Складається з 3 частин – равлики, присінка, півколових каналів. При виникненні запалення уражаються всі компоненти внутрішнього вуха, що викликає цілком характерну симптоматику.

Захворювання починається з шуму у вухах, втрати повноцінної орієнтації, запаморочення. Знижується слух, а гучні звуки викликають хворобливі реакції у вусі. У лабіринті накопичується рідина (ексудат). Найбільш небезпечною різновидом є гнійний лабіринтит, який супроводжується загальною інтоксикацією організму.

Лабіринтит може мати кілька причин. Але варто перерахувати найбільш поширені з них:

1. Основна причина – середній отит. При порушенні відтоку гнійних, мас запальний процес може перейти на внутрішнє вухо. Виникає лабіринтит, істотно ускладнюється стан пацієнта.
2. Часто лабіринтит розвивається при менінгіті. Інфекція може проникати з порожнини черепа, вона вражає даний орган і починаються патологічні процеси.
3. Нерідко отит внутрішнього вуха виникає при зараженні з током крові. Застуда, грип і різні інфекційні захворювання можуть стати першопричиною ураження органу. Потрапляючи в кров, збудники поширюються по організму і здатні проникнути у внутрішнє вухо.
4. Травми підвищують ймовірність захворювання. При пошкодженні органів слуху інфекція проникає всередину і бактерії швидко розмножуються.

Лабіринтит часто діагностується у дітей. У дорослих слуховий прохід повністю сформувався, а в юному віці трубка досить коротка і широка. По ній бактерії легко проникають в середнє вухо, а потім і у внутрішній.

Вухо людини складається з трьох відділів – зовнішнього, середнього і внутрішнього. Найчастіше запальним процесам схильні зовнішній і середній відділи. Внутрішнє вухо знаходиться глибоко в скроневої кістки. Його неможливо дістати, а тому лабіринтит ніколи не виступає в якості основного захворювання.

Внутрішнє вухо можуть вражати такі патогенні мікроорганізми:

• деякі види стрептококів;
• стафілококи;
• палички Коха;
• гемофільна паличка;
• аеробний диплокок;
• різні віруси.

Паличка Коха під мікроскопом

Механізм розвитку лабиринтита

Внутрішнє вухо відділене від барабанної порожнини вікнами, закритими мембранами із сполучної тканини. В результаті запального процесу у внутрішньому вусі, стінки мембран стоншуються, їх цілісність порушується.

Прогресування серозної форми захворювання сприяє підвищенню тиску всередині лабіринту, викликаючи розрив мембран. Таким чином, з барабанної порожнини в лабіринт проникають інфекційні агенти, провокуючи розвиток гнійного лабиринтита.

Часто причиною розвитку лабиринтита стає внутрішньочерепна інфекція – менінгіт, провокований менінгококами і пневмококами. Менінгіт може розвиватися як ускладнення після перенесених кору, грипу, скарлатини, туберкульозу та інших інфекційних захворювань.

Інфекція здатна проникати у внутрішнє вухо разом зі струмом крові внаслідок епідемічного паротиту, сифілісу та герпесу.

Травматичний лабіринтит виникає внаслідок травм вуха і основи черепа, що призводять до розриву барабанної перетинки і перелому скроневої кістки.

Класифікація за місцем локалізації

Залежно від місця локалізації виділяють обмежену і дифузну форми хвороби.

Обмежений лабіринтит. Дане захворювання найчастіше розвивається при утворенні в барабанної порожнини фістули. Фістула – це свищ, що відкриває шлях інфекції у внутрішній відділ органу слуху. Дифузний лабіринтит.

В залежності від типу, запалення внутрішнього вуха може бути наступним:

• серозним, якщо уражаються стінки внутрішнього вуха без супутніх гнійних виділень;
• гнійним, якщо запаленням охоплюється велика площа, а в порожнині внутрішнього відділу органу слуху утворюється гній;
• некротичним, якщо в судинах, що живлять внутрішньо вухо, з’являються тромби, що викликають відмирання клітин лабіринту.

За характером перебігу виділяють дві форми внутрішнього отиту – гострий, хронічний.

Гостра форма. Цей вид хвороби відрізняється стрімким розвитком і яскраво вираженою симптоматикою. При своєчасному лікуванні ознаки хвороби повністю зникають через 2-3 тижні. В іншому випадку захворювання приймає хронічну форму.

https://www.youtube.com/watch?v=71xpe

Хронічна форма. Ця форма хвороби розвивається поступово, будучи ускладненням гострої форми. Захворювання характеризується зміною періодів загострень і ремісій, коли ознаки хвороби відсутні.

Існує кілька критеріїв класифікації захворювання.

Види і форми лабиринтита

У медицині застосовують широку класифікацію лабиринтита, що включає кілька критеріїв:

• тип збудника;
• механізм розвитку;
• місце локалізації;
• тип запалення;
• характер течії.

За типом збудника виділяють наступні форми захворювання внутрішнього вуха:

• бактеріальну;
• вірусну;
• грибкову.

Лабіринтит

Тимпаногенный лабіринтит. Дана форма хвороби діагностується в тому випадку, якщо причиною її розвитку став запальний процес у середньому вусі.

Менингогенный лабіринтит. Ця форма виникає на тлі менінгіту, коли його збудники проникають у внутрішнє вухо через пошкоджену мозкову оболонку.

Гематогенний лабіринтит. Даний вид хвороби розвивається в результаті попадання інфекційних агентів в лабіринт разом з кровотоком інших органів, уражених патогенними мікроорганізмами.

Травматичний лабіринтит. Захворювання діагностується, якщо причиною проникнення бактерій і вірусів стали травми вуха або основи черепа.

По вираженості симптомів

• Гострий — дана форма захворювання зустрічається частіше за інших. Серозний лабіринтит виникає раптово, але при своєчасної і повноцінної терапії не триває довше 2 тижнів. Для такої форми характерне невелике локальне почервоніння слухового проходу і типові ознаки запалення – біль, печіння у вусі. Консервативна терапія, яка передбачає застосування внутрішніх і зовнішніх ліків. Гострий гнійний лабіринтит більш небезпечний і часто вимагає радикального лікування — може знадобитися хірургічне втручання.
• Хронічний — процес характеризується затяжним перебігом і латентної симптоматикою. Відсутність виражених ознак не означає, що лікування можна не проводити. Запальний процес при хронічному лабиринтите триває і може в будь-який момент перейти в гостру стадію. Найчастіше рецидивуючий лабіринтит – наслідок недостатнього лікування гострої форми хвороби.

За поширеністю хворобливого процесу

• Обмежений — локалізується в окремих анатомічних компонентах внутрішнього вуха і найчастіше виступає ускладненням середнього отиту. Дана різновид патології зазвичай супроводжується утворенням нориці (фістули).
• Поширений — дифузний або розповсюджений лабіринтит охоплює всі елементи кісткового лабіринту. У деяких ситуаціях діагностується навіть двосторонній внутрішній отит, при якому патологічні процеси виникають відразу в обох органах слуху.

Наслідки

Лабіринтит вражає саме внутрішнє вухо. Воно розташоване в області скроні, має досить нестандартну форму. За будовою нагадує лабіринт і має відповідну назву.

Внутрішні вухо перетворює звукові сигнали надходять в вібрації, які потім стають нервовими імпульсами і направляються в мозок. Нейрони сприймають отриману інформацію і людина чує звуки.

Додатково у цьому органі міститься ендолімфа, яка впливає на основні частини і допомагає визначити положення тіла. Рідина може переливатися, інформація передається в мозок, забезпечується робота вестибулярного апарату.

Лабіринтит призводить до зміни тканин до порушення функцій. Часто людина не може самостійно пересуватися, мозок нездатний визначати положення тіла і напрямок руху, віддавати правильні команди м’язам.

Симптоми недуги дуже великі. Але основним його проявом є порушення слухової та вестибулярної функції. У цілому захворювання внутрішнього вуха супроводжується наступними ознаками:

• системним запамороченням;
• нудотою, поєднується з блювотою;
• порушенням координації рухів, втратою рівноваги;
• погіршенням слухової функції аж до повної втрати слуху;
• шумом в ураженому вусі;
• поразкою лицьового нерва;
• ністагмом;
• посиленням пітливості;
• зміною кольору шкіри (зблідненням або почервонінням);
• неприємними відчуттями в області серця;
• порушенням серцевого ритму.

Ознаки недуги посилюються, коли хворий змінює положення голови або доторкається до ураженого органу слуху.

Якість життя хворих людей порушує системне запаморочення, при якому виникає відчуття обертання навколишніх предметів. При гострій формі захворювання тривалість запаморочень не перевищує кількох годин.

Небезпека запалення внутрішнього вуха полягає у високій ймовірності інфікування прилеглих органів. Неправильне лікування призводить до розвитку таких патологічних станів:

• мастоидиту – запалення соскоподібного відростка скроневої кістки;
• петрозиту – запалення піраміди скроневої кістки;
• менингоэнцефалиту, абсцесу головного мозку.

Патологічні зміни внутрішнього вуха супроводжуються симптомами, характерними для інших хвороб. Перш чим призначати лікування, лікар проводить диференційну діагностику, що дозволяє виключити такі недуги:

• отогенний арахноїдит – серозне запалення павутинної оболонки головного мозку;
• абсцес мозочка.

Лабіринтит вражає внутрішнє вухо на тлі інших інфекційних захворювань. Попередити його розвиток допоможе своєчасна діагностика та лікування захворювань ЛОР-органів.

Якщо хвороба вже прогресує, важливо не зволікати зі зверненням до лікаря. Почавши лікування на ранній стадії, можна запобігти втраті слуху.

Якщо вчасно не лікувати лабіринтит, або лікувати, але неправильно, захворювання може прийняти хронічну форму. Найчастіше це відбувається у дорослих. Якщо лабіринтит став хронічним, пошкоджується вестибулярний нерв.

Симптоми захворювання при переході в хронічну фазу будуть виникати постійно. При цьому начебто нічого боліти не буде, однак, нормальну працездатність людина втратить: він не зможе бувати в натовпі, спілкуватися, концентруватися, навіть поворот голови буде викликати труднощі.

Ну а якщо захворювання прийме зовсім важкий оборот, то можлива і некротична стадія, коли почнеться відмирання м’яких тканин у внутрішньому вусі. Іноді це навіть призводить до загального зараження крові. Про повну втрату слуху при цьому можна навіть і не говорити.

Таким чином, ускладнення лабиринтита , дійсно, вселяють страх. Тому не зволікаючи, йдіть до лікаря, якщо помітили якісь симптоми даного захворювання у себе або у дитини.

Ми розглянули особливості такого небезпечного і неприємного захворювання, як лабіринтит. Тепер ви знаєте, що собою являє ця патологія, і як від неї позбутися. Рекомендуємо не допускати розвитку хвороби, а відразу ж при перших симптомах починати терапію, попередньо побувавши у лікаря. У цьому випадку хвороба вдасться зупинити без важких наслідків і швидко.

Ускладнення

Найбільш небезпечні ускладнення:

• Поширення гнійного процесу на всі анатомічні структури вуха;
• Виникнення некротичного процесу (відмирання тканин);
• Необоротна втрата слуху;
• Неврит лицьового нерва;
• Мастоїдит – проникнення інфекції в тканини скроневої кістки;
• Петрозит – нагноєння кістки скроневої частини черепа.

Поширення патологічного процесу в порожнину черепа може викликати смертельно небезпечні ускладнення – менінгіт, гнійний абсцес мозку.

Діагностика

Діагностику захворювання проводить лікар-отоларинголог (ЛОР), іноді необхідно скористатися консультацією невролога або інфекціоніста. Виявлення хвороби починається із зовнішнього огляду пацієнта та складання докладного анамнезу на підставі скарг хворого та іншої інформації.

Для постановки діагнозу застосовуються наступні апаратні та лабораторні методики:

• Отоскопія – ендоскопічний огляд слухового проходу;
• Аудіометрія – тестування гостроти слуху та чутливості пацієнта до дії звукових хвиль;
• Вестибулометрия – тестування вестибулярного апарату;
• Рентген;
• Электронистагмография – процедура, необхідна для диференціювання запаморочення при лабиринтите від аналогічного симптому, викликаного поразкою ЦНС;
• КТ та МРТ (за показаннями);
• Загальний аналіз крові.

Для виявлення збудників бактеріального отиту призначається лабораторне бактеріологічне дослідження.

Обстеження пацієнта проводиться після його звернення в лікарню з певними скаргами. Іноді для виявлення причини запаморочення застосовують спеціальні тести, але якщо це не допомагає встановити точну причину, як правило, призначають додаткове обстеження.

При діагностиці лабиринтита важливу роль відіграють такі дослідження:

• Магнітно-резонансне дослідження та комп’ютерна томографія. За допомогою даних методів можна побачити, чи є якась патологія головного мозку.
• Электронистагмография. За допомогою електродів проводиться реєстрація руху очних яблук. Якщо причиною запаморочення є пошкодження внутрішнього вуха, то очні яблука роблять певні рухи. Якщо ж запаморочення викликано пошкодженням центральної нервової системи, то очні яблука роблять інші типи рухів.
• Дослідження слуху – ще один метод для виявлення порушень слуху. Сюди можна віднести методи BAYER та BSER, тест-відповідь слухового відділу стовбура мозку, які допомагають визначити, чи нормально працює нерв, що проходить від внутрішнього вуха до головного мозку.
• Аудіометрія – метод, який допомагає визначити, як добре людина чує.

Методи лікування

Лікування лабиринтита підбирається виходячи з форми хвороби, і може бути двох видів:

• медикаментозним;
• хірургічним.

Антибіотикотерапія. Після постановки діагнозу хворим призначаються антибіотики широкого спектру дії. Цим властивістю володіють лікарські препарати, що входять до складу таких груп:

• пеніциліни;
• цефалоспорини;
• фторхінолони.

При проведенні антибіотикотерапії не застосовуються препарати, що мають ототоксичну дію.

Вони здатні пошкоджувати слуховий і вестибулярний апарати, приводячи до розвитку незворотних наслідків. Одним з таких препаратів є Гентаміцин.

Терапія, спрямована на зниження тиску в равлику. Зміни внутрішнього вуха відбуваються при підвищенні тиску за рахунок скупчення рідини. Тому проводиться ряд заходів, які сприяють виведенню рідини з тканин. До них відносяться:

• обмеження вживання рідини до 1 літра в добу;
• обмеження вживання солі до 0,5 г на добу;
• прийом засобів, що володіють сечогінною дією;
• внутрішньовенне введення глюкокортикоїдів;
• інфузійне вливання гіпертонічних розчинів.

Профілактика трофічних змін в тканинах лабіринту. Уникнути необоротних змін у тканинах внутрішнього вуха допомагають наступні препарати:

• Предуктал;
• Кокарбоксилаза;
• вітаміни групи В, вітаміни С, К і Р.

Застосування вестибулолитиков. Дані групи препаратів дозволяють зменшити прояви хвороби, покращуючи якість життя хворого.

Коли хвороба починає прогресувати, приймаючи дифузну серозну або гнійну форми, хворим показане оперативне втручання. Операція проводиться в разі наявності свища при обмеженому лабиринтите.

Негайне оперативне втручання вимагають випадки захворювання, що викликали внутрішньочерепні ускладнення. В процесі операції лікар усуває запальний процес у двох відділах органа слуху – внутрішньому і середньому.

Якщо внутрішнє вухо вражає некроз, хворим доводиться розкривати лабіринт, а в деяких випадках проводити лабиринтэктомию – повне видалення лабіринту. В подальшому повернути слух таким пацієнтам дозволяють операції по установці імплантатів або встановлення слухового апарату.

Засоби народної медицини застосовуються лише в якості додаткової терапії, що підсилює дію основного лікування. Для зняття запального процесу і ознак хвороби застосовуються наступні рослинні компоненти:

• висушені квітки родовика;
• ріпчасту цибулю.

З ріпчастої цибулі готують суміш для зовнішнього застосування. З однієї цибулини вичавлюють сік і в рівних частинах змішують з рослинним маслом. Отриманим засобом просочують турунду і на ніч вставляють у вухо.